Школа ...  Сім’я ...  Проблеми ...  Як вічно існує день і ніч, людина та її тінь, так і життя неможливе без проблем. Проблема батьків і дітей – одна з вічних проблем. Аби вирішити її, необхідно побачити наших дітей серцем, зрозуміти, в чому наші власні помилки і помилки наших дітей.

              Виховання дитини  починається від її народження.  Якою вона виросте значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню (передача життєво значущої інформації), виховну  (засвоєння норм життя в людському суспільстві), розвиваючу (підвищення індивідуального потенціалу).

            Але здебільшого батьки не мають спеціальної педагогічної  або психологічної освіти. Які ж знання особливо потрібні їм?

           1. Психологічні знання.  Саме вони дають можливість збагнути закономірності розвитку дитини у різні вікові періоди; зрозуміти індивідуальність дитини;  з’ясувати  психологічний зміст своїх помилок і труднощів у вихованні.

          2. Педагогічні знання.  Батьки повинні не просто  впливати на дитину в конкретних ситуаціях, а вибудувати цілісну, логічну виправдану виховну систему.

          3. Загальна ерудиція.  Батьки для дитини спочатку є джерелом  інформації про навколишній світ, а згодом  -  провідником у світі знань і людських взаємин. Нерідко широкий світогляд, здатність відповісти на дитячі запитання стає основою авторитету матері, батька.

                 У міжнародній теорії  і практиці  термін „педагогічна  культура батьків” відсутній. Стосовно проблем сім’ї вживається термін „виховання батьків”, який значно ширший за змістом. У нього  закладена суть, яка виявляється в допомозі батькам у виконанні ними виховної функції і зачіпає всі сторони сімейного життя.

                Хто і як може допомогти батькам у вихованні дітей? Можливо саме  в школі, яка займається не тільки навчанням, але й вихованням дітей, необхідно створити стимулююче середовище для  розгортання спеціальної роботи щодо

виховання батьків. Для цього можливо використати наступні види та методи роботи:

• відкриті уроки для батьків
• дні відкритих дверей
• батьківські збори
• бесіди ( колективні, групові, індивідуальні)

Одне із завдань школи - підтримання інтересу учнів до досліджуваного предмета, підвищення їх допитливості, формування мотивації на пізнавальну діяльність.
Батькам треба привчати дитину з перших років навчання до того, що школа - це постійний щоденний труд. Але саме перші шкільні роки найважчі як для учня, так і для батьків.У батьків виникає безліч запитань:
Чому дитині важко вчитися? Чи є якісь пояснення цьому, крім ліні і неорганізованості?
Як допомогти дитині?
Наприклад, буває так: урок дитина вивчив, а вийшов до дошки - і мовчить.
Можливо, в окремих конкретних випадках потрібна допомога психолога.
В чому проблема? «Не в пам'яті, а в низькій самооцінці», - вважають дитячі психологи. Що робити?Хвалити дитину за будь-маленький успіх. Допомагати підвищувати самооцінку.Криві літери, невпевнений почерк... Звідки? Від нерозвинених м'язів руки. «Від нерозвиненою дрібної моторики» - як висловлюються фахівці.
Працюємо з конструктором, терміново купуємо пластилін, ліпимо звіряток, чоловічків, розфарбовуємо дрібні малюнки... Місяць занять дасть відчутний результат. При написанні  він пропускає букви в словах.Це буває, якщо погано розвинений фонетичний слух.Разом складайте слова на літери.Дитина погано запам'ятовує, сказане на уроці.
Значить треба тренувати пам'ять. Можна пограти в гру на запам'ятовування: «Закрий очі і опиши, які предмети лежать у тебе на столі». Привчайте дитину робити не тільки те, що приємно, але і те, що потрібно. Не може зосередитися? Крутиться на уроці?
Це може бути наслідком порушенням режиму дня. Не допускайте, щоб дитина просиджував перед комп'ютером, телевізором довгий час. Для дитини обов'язкові прогулянки, фізичні навантаження, спорт, рухливі ігри, раціональне харчування і повноцінний сон.
Пропоную Вам назвати асоціації, які виникають у Вас, коли ви чуєте слово «здоров'я» (режим дня, правильне харчування, здоровий сон, зуби, слух, зір, профілактика шкідливих звичок, фізичні вправи, правильна постава...). Бажання дитини бути здоровою залежить, насамперед, від Вас, шановні батьки.  Зараз задам Вам запитання, а ви спробуйте собі дати на них відповідь:  
Як часто дитина ділиться з Вами своїми позитивними емоціями і посміхається?
Чи дотримується ваша дитина режим дня?
В сім'ї застосовуються методи загартовування дитини?
Робить ваша дитина зарядку?
Лягає Ваша дитина спати не пізніше 22.00 години?
Захоплюється ваша дитина телевізором, комп'ютером?
Всього навчається дитина, дивлячись на батьків .
 Не секрет, що захоплення телевізором та комп'ютером віднімає величезну кількість часу у Вашої дитини, що впливає на якість виконання домашнього завдання, і, як наслідок, зниження результативності шкільного уроку.
Дорогі батьки, давайте згадаємо слова чудового педагога В.О. Сухомлинського: «Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85 % усіх невстигаючих учнів головна причина відставання у навчанні є відсутність режиму дня школяра».
Відкоригуйте РОЗПОРЯДОК ДНЯ разом з дитиною, а потім стежте за його виконанням. Будьте прикладом йому у всьому!
Головним завданням сім'ї і школи залишається виховання особистості. Хороше навчання, успіхи в спорті, заняття в гуртках творчості, посильна допомога батькам - все це необхідно для підготовки до благополучної дорослого життя, сприяє емоційному, духовному і фізичному розвитку дитини. І сьогодні наше з Вами завдання-зробити все, щоб створити умови для її виконання.
Дорогі батьки! Всі питання, які у вас виникають у процесі виховання дітей, дуже добре представлені в журналі «Сім'я і школа». На його сторінках описуються проблемні ситуації, з якими найчастіше зустрічаються батьки і даються професійні відповіді, як педагогів, так і психологів. Прислухайтеся до моєї поради. Не відкладайте проблеми «на потім». Вирішуйте їх вчасно і вдавайтеся до допомоги фахівців як можна частіше.
Не пропускайте труднощі. При необхідності звертайтеся за порадами і допомогою до фахівців.
Не підказуйте дитині готове рішення, а підказуйте можливі шляхи до нього. Дотримуйтесь «Золотих правил для батьків»

1Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита,  не в  усьому досягає успіху...

2. Не очікуйте, що вона виросте сама такою, якою хочете ви, -  допоможіть їй стати  собою.

3.Запам’ятайте:  найголовніший ваш обов’язок  -  розуміти й втішати. Ви – не суддя, не  приклад для  наслідування , а людина,  на грудях якої можна  виплакатись і у п’ять,  і в п’ятдесят  років.

4.Не переймайтесь, якщо  не можете  чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не  робите.

5.Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.

6.Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона  віддячить вашим онукам.

7.Намагайтеся вчитися разом з дитиною.

8.Не порушуйте творчий процес дитини своїми зауваженнями та настирними порадами.

9.Привчайте дитину не боятися складних завдань, а знаходити рiзнi та не очикуванi варіанти їх розв'язання.

10.Сприймайте виконання спільного завдання з дитиною не як батьківське зобов’язання, а як творчість.

11. Iнiцiюйте домашні музикування та "хвилинки" співу.

12.Виявляйте щиру зацікавленість спільним музикуванням та захоплення вiд нього.

13.Створюйте під час спільного музикування з дитиною невимушену и творчу атмосферу.

14. Перетворюйте домашнє навчання та музикування на музичних інструментах на захопливу гру.

15. Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини.

16. Якщо є сумніви до покарання, не карайте.

17. Покарали – пробачили.

18. Без приниження. Якщо дитина вважає, що ви не справедливі, дія покарання буде зворотною.
19. Дитина не повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашого розчарування.

Є п’ять базових потреб дитини, і завдання батьків – їх задовольнити.

1. Перша потреба – це потреба в безпеці, і вона означає, що дитина не боїться, що про неї забудуть, упевнена, що про неї дбають і захистять її. Батьки не кажуть малюкові навіть жартома: «Я віддам тебе в інтернат, якщо ти будеш нечемним» або «Ти мене не слухаєшся, тож я йду від тебе». Батьки приймають дітей, навіть якщо не приймають їхньої поведінки.

2. Друга потреба – це потреба в безумовній любові.

Маля має потребу, щоб його поважали просто так, ні за що, оточували любов’ю, яка не ставить умов. Якщо ця потреба задоволена, в дитини формується почуття гідності – дуже актуальне поняття, оскільки революцію в Україні 2013–2014 років часто називають революцією гідності. Чим відрізняється гідність від нарцисизму? Гідність – це почуття, що я є я – і це добре, і я не мушу нічого доводити, я маю право бути собою. Я можу мати здібності з математики й зовсім не мати хисту до музики. Я можу робити помилки й виправляти їх. Хтось може знати щось краще за мене й мати щось більше, але я чуюся, що я є я і поважаю себе, маю право на повагу від інших. Якщо хтось мене зневажає, то для мене це означатиме, що та людина не вміє поважати інших, я ж сам не буду почуватися принижено. Якщо ж індивід не має почуття гідності, він чується приблизно так: я ніхто, але можу бути кимось, коли чогось досягну – статків, посади, медалі на Олімпійських іграх, або ж коли всі боятимуться мене у школі. Таким чином, життя людини перетворюється на гонитву за успіхом, і від цього страждає і вона сама, і можуть страждати інші.

«Малята бажають, щоб ми допомогли їм зрозуміти світ. Дуже гарна нагода для спілкування – розповідати казки, історії, самим їх вигадувати; ми з дітьми любимо разом дивитися мультфільми, а потім їх обговорювати»

3. Третя потреба дитини полягає в дозволі на автентичність.

Автентичність – це можливість бути собою, справжнім і вільним. Це означає, що я не кажу своїй дитині: ти маєш думати так і отак, а якщо ні, ти мені не син, і я тебе зневажаю. Або я хочу, щоб ти був таким і таким, інакше я тебе не приймаю. Навпаки: я хочу, щоб ти був собою, щоб ти відкрив, хто ти є, і мені самому це дуже цікаво. Автентичність полягає й у праві мати власні почуття, вмінні висловлювати й розуміти їх.

4.  Звісно, вільне висловлення себе й свобода потребують меж.

Дати дитині свободу – це не означає дати їй особливий статус, коли вона може все що завгодно, а інші люди не важливі. Необхідно, щоб малюкові вказали, де його свобода стикається зі свободою іншої людини, де його потреби наштовхуються на потреби інших людей. Дитина має навчитися контролювати себе й поважати інших. Батьки грають важливу роль установлення рамок, дисципліни, причому такої, що не лякає малюка, не позбавляє його відчуття безпеки, – звісно, якщо дитину побити чи закрити у підвалі, ефект буде протилежним.

5.  Інша потреба дитини – розкрити свої здібності, таланти, навчитися бути самостійною.

Вона полягає у реалізації та розвитку власної компетентності. Дуже важливими інгредієнтами стосунків є такі речі:

•Присутність батьків. Усі ми знаємо, що українські батьки часто змушені їхати на заробітки за кордон. Нерідко потребу їхати дорослі аргументують тим, що не можуть дати дитині освіту, зрештою, не можуть дати нічого, крім бідності. Якщо вони їдуть, малюк росте без батьків, отже, без відчуття безпеки, а дорослі живуть із почуттям провини. Якось у маршрутці з Борисполя я сидів поруч із жінкою, яка прилетіла з Італії. Вона подзвонила синові, і перше запитання, яке він їй поставив, було: «Ти привезла мені футбольний м’яч?». Вона відповіла, що м’яча не купила, привезла щось інше. Син сказав: «Ні, іншого не хочу, забирайся геть, я не бажаю тебе знати». Це теж приклад нездорових сценаріїв, коли подарунки й інші речі замінюють те, що насправді важливе, тоді дітлахи самі перестають розуміти, що їм потрібно, і не усвідомлюватимуть цього в дорослому віці.

• Радість бути разом. Чому саме радість? Це сильна емоція, яка цементує наш зв’язок, тому в теорії прив’язаності поняття «веселитися разом» ключове. Іноді в нашому центрі «Коло сім’ї» ми пропонуємо сімейну ігрову терапію, і батькам часто здається, що це щось несерйозне. Але скажу вам, що коли, наприклад, батьки катуляють діток у коциках, чи разом малюють, чи організовують «війну» подушками – це також створює почуття безпечної прив’язаності. Кожна безпечна прив’язаність виростає також із веселощів. Звісно, для цього нам, дорослим, треба вивільнити власну внутрішню дитину – ту частину себе, яка вміє бавитися, перевдягатися, робити свято.

• Уважність до дитини. Вправа, яку я часом пропоную батькам, – це дивитися на маля, коли воно спить, розглядати його як небачене досі створіння. Щоразу треба собі нагадувати, що перед нами таємниця, зернятко невідомої породи, ми не знаємо, що з нього виросте, але треба навчитися в нього вдивлятися і вслухуватися – з цього й починається батьківство. Слід учитися розуміти дитину, її потреби, все, що в ній відбувається, і правильно це інтерпретувати. Я часто кажу батькам, що турбота про чадо випливає з розуміння його. Є анекдот про мавпу, яка хотіла бути доброю і зробити щось добре. Побачила в річці рибу й подумала: зроблю добру справу, витягну рибу, щоб вона не втонула, – повішаю її на дерево. Деколи ми так само робимо з дітьми, бо не розуміємо їхніх потреб, – і наші дії не рятують малюків, а калічать.

Наведу приклад. Мій син купається у ванні. Я кажу: «Матвійку, вже пізно, треба вилазити й іти спати”. У відповідь чую: «Добре, тату». Я кажу: «Отже, через п’ять хвилин я прийду, треба вилазити з ванни, щоб іти спати». Коли приходжу через п’ять хвилин, син каже: «Ні, я не вилізу, ще п’ять хвилин побавлюся у ванні». Я даю йому ще одну хвилину компромісу, але й після неї він не вилазить із води. Я починаю гніватися й думати, що син не поважає мене. Я готовий уже силою тягнути його з ванни… Як би завершилася ця маленька взаємодія, якби я це зробив? Я би з грубістю витягнув його з ванни, він би, ображений, плакав і заснув із почуттям, що тато ідіот, який його не розуміє. Наступного разу я хотітиму взагалі уникнути цієї ситуації і скажу жінці: йди сама виховуй його, бо ми сваримося і він мене зовсім не поважає.

Але вдається виправити ситуацію: ми з дружиною робимо мікронараду на тему «Як витягнути сина з ванни» і сходимося на тому, що він дуже любить воду. Він не ставиться до батька з неповагою – йому просто дуже важко розлучитися з ванною. Кращим підходом буде, якщо я скажу: «Матвійчику, я тебе розумію, ти так любиш купатись, і якби я був чарівником, я б зараз сказав: чари-бари, хай твоє ліжко перетвориться на ванну, щоб ти міг спати у ній». Я так сказав, і син розсміявся, підніс руки й без проблем виліз із води. Це маленький приклад, як розуміння допомагає нам по-іншому взаємодіяти з дітьми. Це також дає маляті відчути: тато мене розуміє, навіть коли мені чотири роки, і я не маю слів, щоб пояснити, що в мені робиться. Наші взаємини в результаті міцнішають. Його вміння бути у стосунках також розвиватиметься.

• Спілкування, цікавість до дитини: що в ній відбувається? Ви, мабуть, не раз помічали, що малюк хоче ділитися, якщо тільки ми не переламали це бажання своїми негативними реакціями. Дитина потребує ділитися сама й потребує, щоб ділилися з нею й ми: історіями, спогадами, розповідали про роботу… І маємо розуміти: щоб було спілкування з дітлахами, необхідна присутність батьків, про яку вже йшлося. Спілкування не відбувається так, що я приходжу й кажу: ну, сину, мерщій розкажи мені, як минув твій день. Щире спілкування стається тоді, коли ми разом десь ідемо чи разом щось робимо. Буває, ми з сином риболовимо й десь за півгодини він вирішує мені розповісти, що в нього на душі. Це стається між іншим, й обов’язково треба проводити разом багато часу, щоб прийшли ті миті, коли діти хочуть чимось поділитися. Цими особливими хвилинами не слід нехтувати, адже вони допомагають малим осмислювати своє життя. Часом діти хочуть ставити запитання: а як ти в дитинстві ревнував? А як тебе ображали? А як ти переживав? Малята бажають, щоб ми допомогли їм зрозуміти світ. Дуже гарна нагода для спілкування – розповідати казки, історії, самим їх вигадувати; ми з дітьми любимо разом дивитися мультфільми, а потім їх обговорювати. Я думаю, багато сучасних мультиків дуже глибокі: там є мудрість про людську душу, але малюк може не зрозуміти цього сам, тому обговорення з дорослими важливе

Формування особистості дитини відбувається внаслідок того, як забезпечено згадані вище потреби, як батьки взаємодіють із чадом із дня у день.

Постарайтеся бути прикладом для своєї дитини і виконувати разом з ним всі пункти .
Пам'ятайте, що в нашій загальній справі Ви батьки є головними помічниками вчителів, а вчителі, безумовно, першим помічниками батьків.
ВИСНОВОК
У висновку пропоную підвести підсумки нашого зібрання, зробити висновки і прийняти рішення. ОТЖЕ, ми з Вами з'ясували, що:
Результативність шкільного уроку багато в чому залежить від розуміння батьками цілей і завдань школи. У своєму виступі хочу сказати фразу:
«МИ РАЗОМ, а це, значить, МИ - СИЛА!»
Вчитель: «Дякую за Вашу  увагу!»